Історико-культурний заповідник “Старе місто”

Старовинне місто. Місто-легенда. Кожен будинок, кожен камінець бруківки приховує в собі таємниці історії, і лише деякі з них місто розповіло своїм мешканцям. Розкрити і зрозуміти інші можна лише душею. Верхній замок – велична споруда, де і в наші дні панує дух середньовіччя. Могутні стіни і вежі замку зберігають спогади про витоки багатох політичних подій литовсько-польської доби, політичне та приватне життя тогочасної знаті. Через браму Воротньої вежі проходили литовський князь Любарт Гедимінович, його наступник князь Вітовт, князі Ягайло, Свідригайло, римський імператор Сигизмунд та багато інших представників тогочасної європейської еліти. Історія замку налічує близько шестисот років – ще у 1340-1384 роках князь Любарт розпочав будівництво фортеці. Однак повністю задум був втілений лише у 1430-1542 рр. за часів пануваня князя Свідригайла. Незважаючи на те, що будівництво здійснювалося за єдиним задумом, ще й сьогодні можна прослідкувати як готика змінюється пануючим на той час у Європі ренесансом. Окрім Воротньої вежі на сторожі замку стоять Стирова та Владича, які ще з давніх часів символізують місто-острів.

Сьогодні у баштах розміщено музейні експозиції, що знайомлять відвідувачів з різновидами старовинних дзвонів, зброєю та будівельною керамікою минулих віків. Посеред замку був розташований палац, який, власне, і був осередком політичного життя князівства. (На жаль, зараз залишки палацу знаходяться під зем-лею). Також у замку розмістився кафедральний собор Іоанна Богослова, що мав велике релігійне значення – церква стала усипальницею литовського князя Любарта та інших волинських князів. Подих часу залишив нам лише підземну частину церкви, однак оздоблення пам’ятки збереглося досить добре. Собор прикраша-ють барвисті фрески з зображеннями постатей святих, різноманітних геометричних візерунків, зірок, коней, давні написи.

Нещодавні археологічні розкопки зробили підземелля доступним для туристів. Оборонний потенціал Луцька доповнювався також Окольним Замком, що складався з 4-х дерев’яних і 4-х мурованих стін, до-вжина яких становила аж 760 м (!). І якщо у Високому замку знаходилася резиденція князів, то у Окольному замку мешкало дворянство – урядовці, військовослужбовці, представники судочинства. На жаль сьогодні Окольний замок – лише легенда, яку нам щоразу нагадує вежа князів Чарторийських – єдина, що знехтувала віками, щоб донести до князівських нащадків пам’ять про прадавню історію нашого міста. Під стінами Окольного замку розташувалися торгово-ремісничі квартали, що мали власний уряд та були юридично незалежні від замку. Вздовж колишньої де-рев’яної стіни Окольного замку розкинувся комплекс будівель з дзвінницею: у середині XVI століття тут, на місці дерев’яного було вимурувано кафердральний костьол. Поруч з ним знаходилася латинська школа. А у середині ХІХ століття у навколишніх будинках розміщується монастир шаріток (сестер милосердя), який нині вважається археологічною пам’яткою.

Дзвінниця, що стоїть поміж будинками монастиря була збудована десь у XVII столітті. Можливо, одночасно з католицьким собором Петра і Павла (1616-1640), в якому втілено задум відомого італійського архітектора Джакомо Бріані. Пожежа 1781 року завдає костелу значної шкоди, і перебудова 1781-1787 рр. змінює барокко класицизмом. З півдня до собору було прибудовано колегіум. На той час кол егіум відігравав значну роль у просвітництві, володів великою бібліотекою, влаштовував театральні вистави. Його південно-західний фасад є особливо цікавим з архітектурної точки зору. Бійниці костелу підкреслюють його значення як оборонної складової міста. Зразу ж за колегіумом знаходиться вежа князів Чарторийських. Поблизу Собору святих апостолів Петра і Павла примостився маленький двоповерховий будиночок, що здобув славу саме завдяки своїм мешканцям – у 90-х роках ІХ століття тут проживала родина Косачів, що подарувала Україні двох талановитих письменниць – Олену Пчілку та Лесю Українку. З іншого боку костьолу розташувався монастир єзуїтів XVII століття, а на південь від нього розкинувся комплекс будівель монастиря бригіток. Спочатку він знаходився на місці – палацу Радзивілів. Потім добудувалися приміщення костелу дзвінниці, житлові приміщення.

У 1968 році археологічні розкопки поблизу монастиря виявили залишки Димитрівської церкви – однієї з найдавніших пам’яток православ’я у Луцьку. Саме тоді, у XIV-XVI столітті інтенсивно освоюється заболочена територія на захід від замків. Сюди поступово переміщується центр міста, – тут будується палац Вітовта, ратуша, поселяється вірменська колонія. На березі Стиру знаходиться будинок духовної семінарії. Це – одна з пізніших будівель найдавнішого католицького монастиря у Луцьку – монастиря домініканців. Поруч з ним розташувалося єврейське поселення. Найбільш видатною пам’яткою цього масиву є синагога, що походить з XVII століття. Оборонні характеристики споруди пояснюють її другу назву – “Малий замок”.

Далі на північ височіє над будівлями неоготична лютеранська кірха, вік якої сягає до близько ста років. Її будівництво було пов’язане з поселенням німецької колонії. Православна церква Святої Покрови також символізує культову архітектуру минулих віків. Споруда знаходиться набагато нижче дороги, що ще раз нагадує про її вік – ще у 1583 році церква згадується як дуже стара. Саме тут донедавна знаходилась ікона Святої Богородиці – одна з найдревніших в Україні. Поблизу майдану “Братський Міст” потопає в зелені Хресто-Воздвиженська церква – чи не головна споруда монастиря василіан, що уособлює боротьбу православних українців з засиллям католицизму. Ближче до замку можна побачити товсті стіни, за переказами, залишки палацу Вітовта. Луцьк – місто, де переплелися різноманітні етноси та релігійні течії. Майже поруч знаходяться православна Покровська церква і католицький костел, лютеранська кірха і єврейська синагога.

Вітри віків дещо змінили ці перлини старовини, але й сьогодні мешканці та гості міста все ще можуть милуватися цими величними спорудами. Нагромадження різних архітектурних стилів, поєднання культур та релігій, націй та мов створили Луцьк таким, яким ми його бачимо сьогодні – чарівним і неповторним!